Громовенку
Павло Федорович Громовенко
(24 червня 1941р. - 18 жовтня 1997
народний артист України,лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка.
Все своє життя Павло Громовенко присвятив Україні - її волі, її сучасному і майбутньому, її духовним цінностям.
Особливе місце в його душі, житті, творчості, світогляді посів Тарас Шевченко.В усі часи найгостріші твори Шевченка, його політична сатира, такі поеми як "Кавказ", "Сон". "І мертвим, і живим, і ненарожденним в Украйні і не в Украйні моє дружнєє посланіє" та інші подібні викликали зуд несприйняття у можновладців. Громовенко всупереч кон'юнктурі їх читав зі сцени, навіть коли йому це не дозволяли. Востаннє він це зробив в 1997 році на урочистому вечорі до ювілею Держтелерадіо в Жовтневому палаці. Замість "Садок вишневий коло хати" він виконав "Кавказ", за що його виступ було вилучено з телевізійної трансляції. В більш віддалені часи на його програмах майорів напис "Вся социальная часть опасна!".
Саме за читання творів Шевченка він одержав Державну премію.
Сьогодні Шевченко у виконанні П.Громовенка не транслюється!!!
Дещо з того, чого нас позбавляють , і що розсипається в
архіві Держтелерадіо:
Т.Г.Шевченко. Листування (циклова передача 1990-
1991 .;режисер Ю.Дзюба);
Т.Г.Шевченко "Та не однаково мені"(телеверсія
моновистави; режисер І.Страшко,1993 р.);
І.Котляревський."Енеїда" (перший запис повного тексту
поеми на замовлення української
діаспори;1992 р.;режисер І.Ковальова);
Радіожурнал "Слово" (1989-1997 рр.);
Записи з радіорубрик "Літературний театр","Поетична сторінка",радіожурналів "Пам'ятки України,"Золоті ворота","Кобзар", циклові передачі радіомовлення для дітей, радіовистави, тематичні програми Головної редакції і літературного мовлення УТ та ТО "Шкільний екран" за понад 30 років творчої діяльності. Унікальна культурна політика!
Печаль моя, моє найбільше диво! Ансамблем хитросплетених будівель Влилась безвихідь в наше почуття. Лілея біла чи тавро лілеї Оторопіли на стеблі єдинім. Гріх і спасіння, й воскресіння дивне, Розрив чи злука, злюб чи каяття? Останнього і вічного уклін, Мій оберіг й моє неправосуддя Осіннє листя, наче діти блудні, Вологими щоками - до колін... Ерзаци літ тасовані життям... Наступний крок - дай,Боже, сили! Колишу ваше серце, навхрест крила, Осяяні коханням й вороттям... (Ірина Шимко). | Жовтим по сірому - листя в сніг Жорстко, розмірено : "Я - не - зміг...". Вулиць брукованих мерзлий щем Райдугу сковано жовтим ключем, Маревом - плетивом - чорне гілля На півпланети ти звідсіля...Вруниться сумнів. Хмарніє чоло, Радість чи сум мій? "Є" чи "було?". З муки чи скуки - в тиждень лист Закаркують круки вітру свист. Клоччям на місто місяць упав Розпачу тисне голка тупа. Та нічого ганить за згаяні дні Ти - бездоганна. Я - танучий сніг. (Павло Громовенко).* *Твір публікується вперше. |
