"Живу, учусь, нікому не кланяюсь і нікого не боюсь,
окрім Бога. Велике щастя буть вольним чоловіком.".
(Тарас Шевченко)
По берегах Великої Ріки розкинулася країна. Оскільки суперечність і боротьба із самими собою, а також з навколишнім середовищем (і річці не миналося!..) були ментальними рисами її мешканців, ця країна мала горду і неспокійну назву Протиріччя. Дивовижна річ! Все в ній було – і водночас нічого не було. Ні з землі, ні з води, ні з повітря – все кудись дівалося, виливалося, випаровувалося… І що характерно, кожен сам-один був розумним і хазяйновитим, а разом не трималося купи. Ой вже й плакати доводилося згорьованим протиріченцям! Навіть сила-силенна народних пісень починалася на «Ой!».
Спочатку плакали, потім самі із себе сміялися, - ось такий сміх крізь сльози!
Було в Протиріччі шановане Міністерство Куль-турів, яке займалося державною справою – запускало в народ і вело облік всім мильним і повітряним кулькам, заохочуючи і вітаючи їх продукування. Радісно було для громадян, коли хтось із них звертався з якоюсь проблемою в цю грайливу організацію, одержати велику мильну веселкову кулю, яка завзято, з приємним лоскотом розбивалася об лоба. Любили громадяни цю потіху! Шанували за це Міністерство : ти їм проблему – воно тобі райдугу! Правда, турами громадян не обтяжували, - самі їздили по всіх світах – кульки розвозили , як мильні, так і повітряні! Бо ж є що показати!
Але чим найбільше пишалися поважні громадяни, так це своїм музеєм, який розташувався в самісінькому центрі столиці в старовинному великому особняку. Обабіч дверей виблискували дві таблички ГОЛОМУК та ГЛАМУР, що,відповідно означало «ГОЛОВНИЙ МУЗЕЙ КРАЇНИ» та «ГЛАВНЫЙ МУЗЕЙ РОДИНЫ» (щоби всім зрозуміло було).
Спочатку плакали, потім самі із себе сміялися, - ось такий сміх крізь сльози!
Було в Протиріччі шановане Міністерство Куль-турів, яке займалося державною справою – запускало в народ і вело облік всім мильним і повітряним кулькам, заохочуючи і вітаючи їх продукування. Радісно було для громадян, коли хтось із них звертався з якоюсь проблемою в цю грайливу організацію, одержати велику мильну веселкову кулю, яка завзято, з приємним лоскотом розбивалася об лоба. Любили громадяни цю потіху! Шанували за це Міністерство : ти їм проблему – воно тобі райдугу! Правда, турами громадян не обтяжували, - самі їздили по всіх світах – кульки розвозили , як мильні, так і повітряні! Бо ж є що показати!
Але чим найбільше пишалися поважні громадяни, так це своїм музеєм, який розташувався в самісінькому центрі столиці в старовинному великому особняку. Обабіч дверей виблискували дві таблички ГОЛОМУК та ГЛАМУР, що,відповідно означало «ГОЛОВНИЙ МУЗЕЙ КРАЇНИ» та «ГЛАВНЫЙ МУЗЕЙ РОДИНЫ» (щоби всім зрозуміло було).
Після останнього разу, як норовлива Ріка , пручаючись, здійняла хвилі, на гребні помаранчевої ( барвисте було життя!), прибилася до музейного берега ( точніше, давно в Музеї була, але спритно потрапила на «Ту Саму» ) його нинішня директорка. Мабуть, її якось раніше і звали, було в неї звичайне громадянське ім’я , але співробітники за милу приказку, яку завжди чули від неї, коли намагалися висловити власну думку ( ця дитяча хвороба вже пройшла) - «Я давно забула те, що ви знаєте» - з розумінням називали її Клімаксом. Для інтелектуалів вона була просто Тілосклад, оскільки, Національний Геній, чия творчість була представлена в Музеї, мав «крепкое телосложение», що звучало рідною мовою в перекладі Клімакса як Тілосклад.
Пишався ГОЛОМУК своєю науковою роботою! Як «великий вчений, що в усіх науках знає толк» , провідним мозком був Тілосклад, який і очолював групу НАУРА! (наукову раду).
Країна на свій Музей не шкодувала коштів ( звичайно, в порівнянні ). Отже, перманентний стан Ремонту тривав роками, і потік фінансовий гарно стимулював кровоток музейного керівництва. А оскільки Клімакс справедливо вважала ГОЛОМУК своїм власним домом, то який же гріх було в тому, щоби відремонтувати ту мізерну кількість приміщень, де мешкала сама, її свати. Все ж полюбовно , ти - мені, я – собі! Та й ГЛАМУР вилюднів, - ніжно-салатна синтетика віконних штор утаємничено прикриває теперішню відсутність колишньої автентики, клейончасті банери, як Біблійний кит Іону, проковтнули полотна Національного Генія – не дотягує, без банерів – ніяк! Тому, мабуть, його посмертна маска, ,як на дибі, висить на гачку (прости, Господи!). А так, блищить – унітази, ручки, доріжки! Своєрідне, істинно Клімаксове відчуття такту і естетики відчувається в усьому.
Полюбляє директор порядок, і не просто порядок, Великий Порядок. Довірливі підлеглі щоденно залишають шухляди власних робочих столів висунутими, аби вона особисто могла за їх відсутності, зрозуміло, провести ревізію усього вмісту. Але найголовніше, щоби Великий Порядок панував у головах і думках співробітників! Саме тому, з усім натхненням, за покликом серця, вони зобов’язані писати один на одного довідки, які політкоректно називаються «доповідні». Клімакс – переконаний демократ, тому ця писемність ну дуже заохочується!До того ж, як і все Протиріччя, директорка ГОЛОМУКу прагне в Європу , через те і організувала конвертаційний центр. Найзавзятішим і найсумирнішим – премія з того ж бюджету ( а звідки ж ще!) , половину з котрої віддається їй, клопітливій, але вже у валюті. Віруюча людина, бо ж написано «Не збідніє рука, що дає»...
І не те щоби всі із завзяттям вітали таку ситуацію – ні! Траплялися люди невдячні. Але тут все швидше, ніж можна було б уявити – не дотримався морального кодексу ГОЛОМУКу, до побачення! Дивись на ГЛАМУР лише з вулиці. Але і в цьому нічого поганого нема. Як сказав один митець-патріот, коли до нього нетямущі звернулися по допомогу : « На свіжому повітрі частіше буватимете!».Наївні простаки заважали працювати - тяглися до Суду (навіть вигравали, і неоднораз!). І що? Клімакс все більше гладшав, Міністерство Куль-турів – заходилося від веселощів і надсилало , надсилало Листи Щастя, мовляв, люби мене як я тебе і поділися з другом! Бо ж твердо дотримувалося заповіді «Не суди, і не судимим будеш!».
НАУРА - легені ГОЛОМУКУ, фільтр благонадійності. Водночас група захвАту і зАхвату.
Кожному науковцеві доводиться регулярно проходити крізь строй НАУРА, щоби в енний раз одержати перепустку в Світ Науки ГОЛОМУКУ. Критерій – лояльність і відданість Тілоскладу. Щось не так – кара шпіцрутенами, якщо до ладу - то вітається «скуйовджене обличчя поета», «нерукотворний автопортрет», « динамічний портрет М…, з якого одразу видно, що в них було», «про це ви самі знаєте, пішли далі» і далі, і далі , і далі…
Досягненнями в філологічній науці пишається ГОЛОМУК. «Квазі-короткий термін» означає «дуже короткий», слово «нонсенс» - не відмінюється, інвалідам і хворим працювати в ГЛАМУРі «не автентично» - їх звільняють заднім числом, не враховуючи лікарняних. А як судитимешся – НАУРА в повному складі такі легенди про тебе наспіває, що й Великої Ріки не вистачить, щоби відмитися!
А суди тягнуться роками, жити, знов-таки, за що?
Так що боротьба з Клімаксом з часом найбільше нагадувала секс після п’ятидесяти – натужно, з «грустинкой», але безпечний - жодних плодів!
Ось так ми навіть і не помітили, як від любові до слова перейшли до любові до життя!
А життя в Протиріччі, як і в стінах ГОЛОМУКу , вибивалося на світ Божий і мало свої характерні риси. З одного боку, воно було важке, наче дихання курця. Але з якого боку не дивись, найбільше шанувався патріотизм - місцевий, автохтонний! В інших, банальних країнах, це поняття і слово походило від «Patria», тобто «Батьківщина». В нашій країні Проти Всіх ( що там та Ріка, нам динаміку подавай!) воно мало виток від процесу – патрати. От і розвелося патріотів, які з любові до неньки патрали її нещадно! Це надавало їм сили і приносило не аби-які дивіденди - вони ставали частиною Вищака (Вищої Касти, де закони застосовувались лише з міркувань доцільності)! Разом з другою її частиною – гребупсами (які теж походили, але від іншого прибуткового процесу «гребу під себе» - гребупс). Кожен Великий патріот намагався стати хоча б маленьким гребупсиком, гребупсятком, гребупсяточком ( бо в кожному точилася ота внутрішня боротьба – «патрати чи гребти» , а так хотілося б і гребти і патрати!). В цій боротьбі удаваних протилежностей перемагала ЄДНІСТЬ.
Отак і сидів наш птах-Протиріччя обпатраний у великій ямі, що найбільш вразливим нагадувала розриту могилу.
Клімакс був Великим Патріотом.
Клімакс був Великим Патріотом.
(Далі буде...)
